Після виставки "Шляхи милосердя" за сприяння посольства США в Україні у музеї ВВВ відбулось спілкування з відвідувачкою виставки Людмилою Коваль та екскурсоводом в моїй присутності..
Коли екскурсовод ознайомив всіх присутніх з матеріалами виставки "Шляхи милосердя" і всі пішли на фуршет, відбулась цікава розмова з екскурсоводом та Людмилою Коваль..а точніше ми слухали її розповідь про ті роки лихоліття..
Почалось с того, що я коротко поділився історією порятунку своєї рідної бабушки, яка була вагітна моєю матерью..
Її везли у потязі в Німеччину, незважаючи на вагітність(хоча це було заборонено для мобілізації)..
На пероні у Львові бабушка(на той час молода жінка) попросилась у туалет..Її супроводжував молодий солдат Вермахта..Але коли поїзд вже мав відправлятися , видаючі гудок за гудком, вона з дверей туалета стала пояснювати солдату, що вона вагітна, вказуючи на живіт..і зрештою повагавшись між нею та потягом, солдат залишив її у Львові на пероні..Потім вони разом з сестрою працювали на фабриці "Світоч", де можна було трохи скуштувати шоколада..
У відповідь Людмила Коваль розповіла не менш зворушливу історію порятунку одного радянського артилеріста, якого залишили свої під час відступу..
Її мати підібрала скрюченого, пораненого солдата під забором на околиці села..та несла його на плечах до дому..
Радянські солдати вже відступили і у селі панували солдати Вермахта..
І от їй назустріч прямують 2 солдати з автоматами у касках та порівнявшись з нею запитують аусвайс та вказують на солдата на її плечах..
Вона намагається пояснити, що це її син..проте вони показують пальцями на вуха-і жестами показують, що він артилерист(у нього у вухах були ватні беруши)
вона їх дуже благала і молила залишити його живим, пояснюючі, що це її син(хоча він не був її сином)..
І ці два озброєних та суворих солдата Вермахта залишили їх нічого не заподіявши..
Просто пішли собі далі, а жінка понесла солдата до дому..
Вона поклала його у ліжко та як змогла перевьязала його..
Але на слідуючий день на її подив до їхнього дому прийшли озброєні солдати з...фельдшером для того, щоби надати медичну допомогу радянському содату ...
Господні шляхи милосердя незбагненні...)))
Коли солдат набрався перших сил, розповів зворушливу історію відступу свого батальона і роти..
...Вони щіро відстрілювались від наступаючих німецьких військ і зрештою біля їхньої пушки розірвався снаряд вистрілений з танка..
Цей солдат був у контузії.
Але ледь оклигавши побачив як його товарищі вже майже вирушають на грузовій машині..
З останіх сил він підвівся та зробивши декілька кроків вчепився у задній борт вантажної машини..
Але машина вже вирушала і просто не було коли мабуть його вже затягувати у машину-вона й так вже була переповнена солдатами, а ззаду їх вже готовий був розтрощити танк одним влучним вистрілом..
Хоча й кажуть: "У тисняві, але без образи"..проте це тут не спрацювало..
Деякий час ноги артилериста волочились по землі..але його побратими ногами та прикладом стали просто бити по рукам і він розжав їх, впавши на запилену дорогу...
Чуючи гуркіт танка і не бажаючі бути розчавленим , солдат з останіх сил поповз до найближчого забору та приліг у траві, звернившись калачиком.. Там його й знайшла мати Людмили Коваль..
Свої його покинули, а німецькі солдати Вермахта не тількі не вбили, але й прислали фельдшера..
Які ж незбагнені шляхи милосердя?!!!.... )))
Одужавши солдат пішов до своїх і далі воював на східному фронті, звідки й надіслав декілька листів..
Потім близько к 1945 року звьязок обірвався..
Можливо він загинув, або пошта підвела..
Не можу на жаль згадати назви села та область, район де це відбулось..
Але я хотів би розшукати Людмилу Коваль , надіславши запит у програму "Чекай мене".. Такий зворушливий сюжет заслуговує на екранізацію , або на книжку. Нсаправді можливо повністю відновити цю історію через архіви..
В кінці минулого року я отримав відповідь від цієї програми, що найшовся родич у Росії по прадіду, який поздоровив мене з Новим 2011 роком у грудні за пару днів, як я мав виїджати на Донбас..
Шляхи Господні незбагнені...
undefined
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|